Матриця: Воскресіння – гімн зумовленості?
Матриця: Воскресіння
На загальній хвилі постів після перегляду вирішив написати своє враження про фільм. Точніше запропонувати вам подумати про фільм разом зі мною.
Перше, що важливо сказати – фільм не розчарував. Гра акторів супер, рівень зйомки, на мій прискіпливий (але не професійний) погляд, на найвищому рівні.
А ось сюжет…
Якщо перша матриця говорила про боротьбу, свободу та вибір, то «Матриця: Воскресіння» скоріше про зумовленість і можливість/неможливість з неї вийти.
Чи вільні чи зумовлені наші «вільні вибори»?
Що таке наша свобода? Чи не є вона лише частиною заздалегідь продуманого плану?
Втім, давайте по порядку.
Важливо!!! Пост містить спойлери! Хто цього не любить, рекомендую читати вже після перегляду фільму, кому не важливо читайте відразу, тоді зможете шукати відповіді безпосередньо під час перегляду.
Думаю, «Матриця: Воскресіння» більше про тотальний контроль, у якому навіть свобода – це просто частина плану всередині тотальної системи без шансу на вихід. І те, як це питання у фільмі розкривається, говорить швидше про тотальну зумовленість.
Давайте почнемо з Нео.
У цій частині, як то кажуть, Нео вже не той. Постарілий, втративший сенс, заплутавшийся герой, який живе під тотальним контролем системи. Більше того, він уже не обраний, а просто творець гри. Нео живе без особливого сенсу та цілей Він має свого психоаналітика, який начебто допомагає Нео розібратися з проблемами, але за фактом просто контролює його. Як пізніше стає зрозумілим, аналітик – це архітектор, який тотально контролює як Нео, так і всю реальність. Аналітик – не єдина контролююча фігура. Другою такою фігурою є бос. Втім, від початку стає зрозуміло, що бос – це агент Сміт. Отже, Нео у повній владі тих, з ким до цього так самовіддано боровся.
Ще однією, на мій погляд, важливою деталлю є те, що у фільмі Нео чомусь є копією образу Джона Віка, героя Кіану Рівза із зовсім іншого фільму (Джон Вік). Я підшиваю постер, на якому є фото Кіану Рівза з обох фільмів (як із «Матриця: Воскресіння», так і із «Джон Вік»). Подивіться та спробуйте зрозуміти, чого в цих персонажах більше, подібного чи відмінного. Причому не Джон Уїк схожий на Нео, а саме навпаки.
Так як хороші режисери ніколи нічого випадкового у фільмі не допускають, окрім геніальних експромтів акторів, спробуйте дати собі відповідь – для чого ця схожість?
Коротка довідка: Джон Вік – це колишній кілер, який вирішив зав’язати з брудною справою, але через обставини змушений був вбивати навіть більше, ніж у ті часи, коли працював.
Як думаєте, чого в цьому більше – свободи чи зумовленості?
Ще один важливий персонаж «Матриця: Воскресіння» – дівчина Багз. История Багз начинается с фразы:«Як думаєш, можливо це цикл, бігова доріжка, послідовність, що розвиває програму? Але для чого? … … і далі йде обговорення подій, що розвиваються за старим кодом.
Одним словом, боротьба вже на старті самими бунтарями розглядається як частина програми…
В результаті бій аналога Трініті виявляється симуляцією, призначеною для того, щоб захопити Багз. І начебто все добре, але наступні події показують, що розігрується спланований сценарій. Багз врятовано, але ким? Новою програмою контролю, яка ніби цілком випадково ховає її саме у старій квартирі Нео.
Так-так, програма контролер, раптом усвідомлює себе Морфеусом і переносить головного бунтівника в те місце, з якого все починається.
Чи справді цей випадковий збіг у Матриці? Подумайте, що це може означати. Чого тут більше: свободи чи зумовленості?
Звичайно, далі за сюжетом йдеться про те, що цих героїв вигадав сам Нео, але тоді чому він нічого про це не пам’ятає?
Словами Багз фільм порушує питання вибору: “Вибір, це ілюзія, адже ти вже знаєш, що тобі потрібно”. Далі це питання продовжує колега Нео Джуд Галахер. його слова: «Парадокс долі та свободи волі. Ми алгоритми, що виконують команди або все ж таки здатні залишити програму. Геніально, особливо у контексті гри, до речі. Вона захопила все моє життя. І все-таки ми тут. Як думаєте, містере Андерсоне, це свобода волі чи доля?».
Також цікавим є діалог боса (агент Сміт) з Нео про продовження трилогії. Сам цей діалог показує, що ідея нового опору йде зовсім не від Нео, а звідкись згори… від когось згори… Питання – від кого?
Нео шукає Трініті. Але парадокс, коли він зустрічає її в «звичайному» житті, їх відверто тягне один до одного. Трініті/Тіффані каже, що сподівається на зустріч, та й Нео не проти, але простий варіант спільних відносин їх чомусь не влаштовує, їм потрібна саме матриця. Питання, чий це насправді вибір, з огляду на те, що десь там, нагорі, вже є рішення про продовження трилогії?
Наскільки у цьому випадку Нео вільний у своїх виборах? І наскільки вільна Трініті/Тіффані?
І так, рекомендую уважно подивитися на відображення столу в момент спілкування Трініті та Нео у кафе. Коли вона розмовляє телефоном щодо сина, у відображенні столу ви побачите зовсім іншу жінку. Як ви вважаєте, що це означає?
Як би там не було, на свій вибір або за рішенням згори, він Нео знову в грі. У фільмі багато цікавих діалогів, пропоную їх уважно послухати. Вони багато про те, що все, що відбувається, зумовлено. І воскресіння Нео з Трініті, і пошук умов для оптимальної дистанції між ними, і повний контроль над ситуацією на всіх етапах. І сам факт порятунку, який відбувається завдяки Сміту. Зараз опишу лише останню розмову Нео та Трініті з Аналітиком/Архітектором вже наприкінці фільму.
Діалог:
Аналітик: Я знаю систему. Я знаю людей і знаю вас. Зараз ви пишаєтесь своїм досягненням. Ну, звичайно, ви ж перемогли, браво. Далі що? Ви прийшли сюди, щоб про щось зі мною домовитись? Ви вважаєте у вас усі карти на руках, адже ви можете робити що завгодно у цьому світі? Ну, а що, валяйте, переробіть його. Прапор вам у руки. Хоч присипте небо веселками. Але є нюанс. Стадо за вами не піде. Їм і тут гаразд. Їм не потрібна ця сентиментальність. Не потрібна свобода чи відповідальність. Їм треба щоб їх контролювали. Вони прагнуть вільної стабільності. А значить, щоб і ви двоє повернулися до капсул і стали самотніми батарейками. Як і вони.
Нєо: Ми не збираємось ні про що домовлятися.
Трініті:Ми вже переробляємо твій світ.
Н.: Змінимо пару речей.
Т.: Ідея усипати небо веселками мені сподобалася.
Н.: Щоб нагадати, на що здатен вільний розум.
Т.: Я забула, це легко забути.
Н.: Він постарався.
Т.:Це так.
Н.: Нехай подумає про свою поведінку.
Т.: Перш ніж почати, ми вирішили заскочити до тебе і подякувати. Ти дав нам те, про що ми вже не мріяли.
А.: І що ж це?
Т.: Ще один шанс.
________________________
Як думаєте, про що цей діалог, про свободу чи зумовленість? Як на мене, якщо дивитися на це окремо, то про свободу, а якщо в контексті попередніх подій – про зумовленість?
